Коли дитині поруч із нами складно, ми можемо почуватися розгубленими. Особливо дізнавшись, що ця дитина завдає собі шкоди або має про це думки чи наміри. Як ми, дорослі, можемо підтримати таку дитину — розповідає дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз.
У таку мить дорослому природно переживати різні складні почуття. Це пов’язано і з відчуттям власної вразливості, і зі страхом за дитину, і з відчуттям відповідальності.
Щоб витримати навантаження такою інформацією, психіка дорослого може вмикати захисні реакції: применшення важливості, знецінення стану дитини, пошук «ознак маніпуляції», присоромлення, жарти, уникання теми самопошкоджень чи самогубства або навіть ігнорування ситуації.
Це зрозуміло. Але такі реакції можуть призвести до втрати довіри дитини і втрати можливості їй допомогти. Усе, що стосується життя та цілісності дитини, ми розглядаємо як потенційний ризик і ставимося до цього серйозно.
Фрази на кшталт: «Не вигадуй», «Подумай про батьків», «Це дурниці», «Так не можна» знецінюють почуття дитини і можуть посилювати її відчуття самотності.
Дорослому природно ототожнювати дитину, яка поруч, зі своєю власною дитиною і реагувати з позиції мами чи тата. Це закономірно. Але важливо змістити фокус із власних дітей і власних переживань на стан конкретної дитини. Діти — різні. Увага до реальності дитини допомагає нам бути більш стійкими — це важливо для нас самих — і більш корисними для неї.
Також у ситуаціях, які пов’язані з високою інтенсивністю емоцій, дорослі самі можуть потребувати підтримки та турботи. Будь ласка, будьте уважні до свого стану. І нехай підтримка буде і для вас самих.
Дякуємо за турботу про дітей.
